ПІДГОТОВКА ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ
Перехід дитини дошкільного віку з дитячого садка до школи є важливим етапом її життя. Він пов'язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, і характеризується зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо.
Головна мета, пріоритетні напрями, основні шляхи реформування дошкільної і початкової ланок освіти визначені у Концепції 12-річної загальноосвітньої школи [7], Базовому компоненті дошкільної освіти, Державних стандартах початкової освіти [2], Національній доктрині розвитку освіти, Законі України «Про дошкільну освіту» [4]. Історико-педагогічний аналіз становлення і розвитку теорії і практики підготовки дітей до школи свідчить, що розрізнені підходи щодо біологічного, соціального і педагогічного чинників підготовки зумовлюють неоднозначне визначення її змісту й форм організації.
У психолого-педагогічній літературі терміни «шкільна зрілість», «психологічна зрілість», «готовність до навчання», «готовність до школи», «підготовка дітей до школи» часто вживаються як рівнозначні. Так «готовність» розглядається як системоутворююча характеристика (Л.Кондрашова) [6], тривалий чи короткочасний психічний стан особистості внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили (М.Фіцула) [14]. Підготовка дітей до школи визначається у дошкільній педагогіці початкової освіти як комплексне багатокомпонентне явище, що включає, зокрема, загальну та спеціальну підготовку, інтегрованим результатом якої є готовність дитини до школи. Ці складові є взаємозумовленими, хоча кожна з них має свою психологічну й педагогічну специфіку [3]. З одного боку, це така організація виховної роботи, що забезпечує достатній рівень загального фізичного і психічного розвитку дошкільника й обумовлює успішне навчання [5]. Аналіз наукової літератури свідчить, що загальна підготовленість дітей до школи підсумовує всебічний розвиток дитини і є результатом тривалої спільної роботи сім’ї і дитячих садків. З іншого боку, належний загальний розвиток сприяє здійсненню спеціальної підготовки до навчання в школі, здобуттю конкретних знань, формуванню вмінь, необхідних для засвоєння навчальних предметів у початкових класах: розрізняти колір, форму, величину, малювати, писати, рахувати, читати. Таким чином, у педагогічній теорії загальна і спеціальна підготовка не протиставляються і не виключають одна одну. Проте у практиці часто послідовність і наступність роботи педагогів і батьків була відсутня, перевага надавалася спеціальній підготовці, й тому нівелювався цілісний розвиток дитини.
Отже, нова філософія освіти орієнтує на відродження ідей антропоцентризму і дитиноцентризму в навчанні й вихованні, цілісний розвиток дитини з урахуванням її індивідуальних, вікових і типологічних особливостей. Саме в цьому психологічна основа єдності педагогічного процесу, без якої підготовка дітей до школи перетворюється у формальний, механічний процес.
Готовність шестирічних дітей до школи науковці розглядають різнобічно, наприклад: О.Савченко вважає, що доцільна як загальна, так і спеціальна підготовка, інтегрованим результатом якої є готовність до навчальної діяльності на етапі завершення дошкільного дитинства, а відтак до школи вступають діти, яким на 1 вересня поточного року виповнилося шість років і які за результатами медичного й психологічного обстеження не мають протипоказань до систематичного шкільного навчання [11]; Г.Лаврентьєва – які набули відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку [10]; О.Матвієнко –котрі мають необхідний психолого-соціальний розвиток значущих психофізіологічних функцій пізнавальної діяльності і здоров’я; Д.Ельконін –які оволоділи новим видом діяльності; Т.Кондратенко, В.Котило, С.Ладивір – котрі набули комплексу особистісних якостей і властивостей.
Як бачимо, що більшість висновків науковців стосовно підготовки дітей до школи зосереджені на психологічній готовності до навчання, що має два спрямування – інтелектуальне й особисте. Складовою особистісної готовності до навчання є соціальний розвиток, який виявляється у потребі й умінні взаємодіяти з однолітками, дорослими, спілкуватися й адекватно реагувати на події. Саме соціальному розвитку як складовому особистісного в сучасних умовах надається велике значення. Тому дослідження умов і засобів його забезпечення складає актуальне завдання у питанні підготовки дітей до школи. Майбутній шестирічний школяр відповідно до сучасних вимог повинен бути фізично здоровим, психічно і соціально розвиненим, тобто особистісно зрілим і життєво та соціально компетентним.
У роботі зі старшими дошкільниками наявні тривожні тенденції. До школи приходять діти, які не готові до розуміння самої організації шкільного життя, погано орієнтуються у відносинах між людьми, не уявляють їхніх соціальних ролей; не знають: коли, з ким і як слід розмовляти; плутають ділові й дружні стосунки або взагалі не розуміють, кого треба слухати – вчителя чи однокласника. Їм не просто знайти своє місце у колективі, включитися до навчальної діяльності, що є свідченням однобічної підготовки до школи. Причини цього треба шукати у дошкільному дитинстві, зокрема в інтенсивному інтелектуальному розвитку, якому надають перевагу батьки і який діагностують учителі при зарахуванні до школи. В Україні останнім часом значно скоротилася кількість дошкільних закладів і організованим дошкільним вихованням охоплено лише 38 % дітей. Таким чином, решта дітей – а це 62 %, отримує або незадовільну підготовку, або вона взагалі відсутня. Відтак, порушується наступність дошкільної та початкової освітньої ланок [12]. Наявні комерційні центри підготовки дітей до школи, які працюють за авторськими програмами, часто допускають механічне повторення змісту, форм і методів шкільного навчання, що приводить до нервово-психічних перевантажень, порушення фізичного здоров’я дітей, стресів тощо. За даними інституту психології ім.. Г.Костюка АПН України, дітей старшого дошкільного віку, які відстають за своїми нормативними характеристиками, тепер 31 %, тоді як у 1985 році їх було 17 %. Це фактично діти, з раннього дошкільного віку приречені на дезадаптацію і проблеми у шкільному житті, адже без спеціальної підготовки для них усе є ризиком: пережити труднощі неуспішності від навантаження і перевтоми, ускладнення в побуті. Все це спричиняє відхилення у здоров’ї і захворювання. Спрощене розуміння батьками специфіки розвитку, навчання і виховання дітей у дошкільний період життя та навантаження їх різноманітними додатковими заняттями (спорт, музика, танці та ін.) зумовлюють погіршення здоров’я і затримку загального розвитку. Невиправдано високі вимоги школи, запровадження конкурсних відборів до 1-го класу, які перетворюються на екзамени і служать умовою зарахування, або відмови у прийомі дитини до школи, підштовхують батьків до передчасної реалізації завдань початкової школи. У зв’язку з цим Міністерством освіти і науки України видані накази «Про порядок зарахування дітей до 1-го класу загальноосвітніх навчально-виховних закладів» (1993 р.), «Про грубі порушення чинного законодавства в реалізації прав громадян на загальну середню освіту» (1995 р.). Неусвідомлення батьками, вихователями і вчителями педагогічної цінності організації своєчасного процесу підготовки дітей до школи на засадах різнобічного цілісного особистісного розвитку кожної дитини, а також спеціально організованої взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи на першому етапі соціалізації обмежує можливості дитини щодо набуття власного досвіду, життєвої компетентності і взагалі радості дитинства.
Отже, сучасний стан підготовки дітей до школи не забезпечує особистісного становлення дошкільників і літичного переходу дитини до нового соціокультурного середовища з причин, що мають соціально-педагогічний і організаційно-методичний характер.
Аналіз педагогічної теорії й практики організації підготовки дітей до школи в умовах розбудови демократичної держави свідчить, що цей процес ускладнюється й уповільнюється такими суперечностями:
- між докорінними змінами в системі національної освіти, законодавчо-методичною базою дошкільної освіти і фактичним станом підготовки дітей до школи, його консервативними організаційно-педагогічними процесами;
- розбіжностями в розумінні питань значущості й змісту підготовки дітей до школи сім’єю, дошкільними закладами і школою, що призводить до порушення принципу наступності;
- переважанням навчання над вихованням під час підготовки до школи, що суперечить гуманістичним виховним тенденціям сучасної освіти;
- недостатньо наступності у підготовці дітей до школи і взаємодії дошкільної та шкільної ланок освіти з сім’єю;
- методичною незабезпеченістю та відсутністю узгодженого механізму координування загального й особистісного розвитку, навчання й виховання дитини на дошкільному етапі життя;
- недооцінкою розробленої в теорії виховання нової гуманістичної парадигми та організації на її основі підготовки дітей до школи, а саме побудови освітнього процесу за моделлю суб’єкт-суб’єктної взаємодії;
- між визнанням пріоритетного значення сім’ї і недостатністю використання її виховного потенціалу навіть як рівноправного суб’єкта педагогічного процесу.
Подолання вказаних суперечностей потребує дослідження гуманістичних організаційно-педагогічних основ підготовки дітей до школи.
Теоретико-методологічною основою сучасної підготовки дітей до школи є положення вказаних раніше державних документів. Сьогодні підготовка дітей до школи має ґрунтуватися на пріоритетному розв’язанні виховних завдань і орієнтована на фізичний, психічний і соціальний розвиток дитини. Саме Базовий компонент дошкільної освіти визначає зміст і державні стандарти якості розвитку, виховання і навчання дитини перших 6-ти років, зокрема формування життєвої компетентності, в основі якої – поєднання здорового тіла, розвиненої душі і соціальної позиції. Термін «підготовка до школи» у Базовому компоненті не вживається, йому відповідають поняття «життєва і соціальна компетентність».
Життєва компетентність особистості – це широке поняття, яке узагальнює всі види компетентності в різних сферах діяльності, зокрема ігровій, навчальній, трудовій, побутовій, є складним утворенням, що включає загальні знання, уміння, навички, життєвий досвід, котрі відповідають вимогам життя [8].
Соціальна компетентність передбачає загальну здатність дитини до освоєння системи соціальних зв’язків та відносин в оточуючому середовищі внаслідок цілеспрямованого навчання, що сприяє успіху в будь-яких напрямах життєдіяльності, зумовлює формування вміння жити повноцінним життям і адаптуватися в суспільстві [9].
Отже, завдяки кардинальним змінам сучасного суспільства, у довкіллі відбулася заміна орієнтирів суто навчальних на розвивально-соціальні. З цієї причини варто детальніше зупинитися на психолого-педагогічних засадах забезпечення особистісної зрілості та соціальної компетентності.
Якісні зміни дошкільної освіти у розумінні сутності підготовки дітей до школи зумовили необхідність забезпечення фізичного, психічного і соціального розвитку дитини протягом дошкільного віку, набуття нею соціальної компетентності на основі повноцінного використання внутрішнього потенціалу особистості та оточуючого середовища. Це дозволяє розглядати підготовку дітей до школи як соціально-педагогічне явище, взяте в динаміці, що являє собою цілісний процес із специфічним змістом та суб’єктами. Механізм руху підготовки дітей до школи можна визначити як педагогічний процес, у контексті якого здійснюється навчання й оволодіння соціальним досвідом, котрий у дошкільному дитинстві проходить переважно за допомогою дорослих, а в наступні періоди – більш самостійно, завдяки власній активності. Це передбачає спеціально організовану, цілеспрямовану взаємодію дітей і дорослих, у ході якої повинна здійснюватися пізнавально-практична діяльність, направлена на формування знань, умінь і навичок, яка б сприяла загальному розвиткові дитини, забезпечувала її особистісні зміни. Оскільки шкільне життя першокласників ґрунтується на дошкільній підготовці як цілісному педагогічному процесі, де навчання здійснюється у контексті пріоритетного розв’язання виховних завдань, то це зумовлює необхідність дослідження педагогічних умов організації ефективної підготовки дітей до школи в сучасних умовах у відповідності до вимог оновленої школи, зокрема за моделями особистісно орієнтованого виховання, що реалізуються на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії і перетворюють дитину на активного суб’єкта власної діяльності та розвитку.
У психолого-педагогічних джерелах немає єдиного підходу до поняття «умови». Під педагогічними умовами часто розуміють обставини, фактори й чинники навчально-виховного процесу [10]. Тому усвідомлення значущості процесу підготовки як об’єкта дослідження націлює нас на виявлення умов формування психологічної й соціальної сторін – складових особистості дитини, об’єднаних у сфері «Я сам» Базового компонента, що ставлять дитину в центр педагогічних зусиль й передбачають необхідність опосередкованого впливу різних видів діяльності за змістовими лініями визначених сфер - «Я і суспільство», «Я і природа», «Я і люди» - з метою забезпечення цілісного розвитку і самореалізації. У зв’язку з цим, вважаємо за доцільне розглянути зміст та умови забезпечення розвитку основних складових особистісного формування дошкільників, визначених Базовим компонентом дошкільної освіти у сучасному процесі підготовки дітей до школи як фізичний, психологічний і соціальний аспекти.
Фізичний аспект включає стан фізичного здоров’я дитини, її фізичний розвиток, що характеризується великою залежністю від умов і ґрунтується на заходах, спрямованих на охорону життя та зміцнення здоров’я дітей в умовах сім’ї й дитячих закладів. У дошкільний період організм у цілому, а також окремі органи і системи розвиваються не одночасно. Зміни в опорно-руховій, серцево-судинній, дихальній системах, грудній клітині та хребті залежать від віку та умов, у яких живе й розвивається дитина. Це зобов’язує створювати достатні умови для повноцінного розвитку дитини як у сім’ї, так і в дошкільних закладах. На основі узагальнених даних спеціальних досліджень морфологічної і функціональної зрілості систем організму дітей шестирічного віку, викладених у методичних рекомендаціях «Визначення функціональної готовності дітей 6-річного віку до вступу в школу і організація занять та режиму продовженого дня в перших класах загальноосвітньої школи» (1985 р.), обґрунтовані головні показники фізичного здоров’я, що обумовлюють фізичну зрілість. Це: 1) рівень досягнутого фізичного і нервово-психічного здоров’я; 2) рівень функціонування основних систем організму; 3) наявність або відсутність хронічних хвороб; 4) сприятливість організму до негативних впливів оточуючого середовища, інфекційних хвороб, тяжкість і тривалість їх перебігу; 5) рівень умов у сім’ї і навчально-виховних закладах для сприятливого фізичного розвитку.
У сучасних умовах актуальною є проблема збереження здоров’я дітей. У дослідженнях М.Кабанова, А.Захарова, Д.Ісаєва вказується на вплив як оточуючого середовища, так і взаємовідносин у ньому на вразливий дитячий організм, що може призвести до психічних і фізичних відхилень. Тому здоров’я розглядається як стан повного душевного, фізичного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.
В умовах дошкільних закладів питання фізичного здоров’я дітей вирішуються комплексно і в основному його показники відповідають гігієнічним нормам. Але за статистикою в Україні лише 38 % малят у місті, а в селі – 19 % відвідують дошкільні заклади, де можуть отримати не тільки відповідну фізичну, але й загальну підготовку до школи [11]. Тому організація процесу підготовки дітей, особливо не охоплених дошкільним вихованням, вимагає нового вирішення. Одним із шляхів розв’язання проблеми систематичного навчання дітей з 6-ти років, на наш погляд, є організація дієвої співпраці сім’ї, дошкільної установи й школи, що об’єднує суб’єктів єдиним освітньо-виховним середовищем. Таким чином, взаємодію сім’ї, дошкільної установи і школи розглядаємо як основну умову і засіб формування фізичного «Я» дітей дошкільного віку.
Психологічний аспект у фаховій літературі розглядається на основі різних підходів і тлумачення понять «інтелектуальна готовність», «психологічна готовність». В.Давидов пов’язує її з особистісними властивостями дитини, з її розумовими, емоційно-вольовими, моральними, фізичними та іншими якостями; О.Проскура вважає її складним утворенням, яке включає готовність в емоційно-вольовій сфері, розумову готовність, готовність до спілкування; О.Венгер, Я.Коломинський, Є.Рогов визначають особистісну, інтелектуальну і соціопсихологічну готовність до шкільного навчання; О.Кравцова надає вагомого значення розвиткові спілкування з дорослими, однолітками та ставленню до них себе; Л.Божович серед кількох параметрів психічного розвитку дитини особливу роль відводить мотиваційному; Д.Ельконін, Н.Салміна показником психологічної готовності вважають доцільність поведінки як передумови навчальної діяльності, тобто уміння слухати, орієнтуватися, дотримуватися правил, самостійно приймати рішення.
Таким чином, на основі теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури щодо визначення психологічної готовності дітей до школи приходимо до висновку: психологічна готовність – складне комплексне утворення, структура якого охоплює такі компоненти: інтелектуальний, емоційний, соціальний, вольовий, фізичний, моральний, мотиваційний, поведінковий, які характеризують різні сторони особистості дитини.
Сучасна особистісна орієнтація дошкільної освіти зумовлює гуманізацію процесу підготовки дітей до школи. У зв’язку з цим, результат підготовки не вичерпується лише психологічною готовністю, наявністю певного набору компонентів. Значна увага приділяється внутрішньому, психічному світові дитини, передусім уявленню про себе, про світ власних почуттів, власну пізнавальну діяльність. Шестирічна дитина може бути психологічно не готовою до навчання в школі, але особистісно зрілою щодо нових умов життя. Тому Базовий компонент передбачає самопізнання дитиною власного «Я», перш за все знання і усвідомлення своїх прав, обов’язків, статевої належності, ставлення до оточуючого світу, явищ, людей, самої себе. Це потребує особистісно орієнтованого підходу, організації педагогічного процесу на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії у різних напрямах.
Отже, взаємодія може бути основною умовою і засобом організації особистісно орієнтованого підходу у підготовці дітей до школи з метою забезпечення індивідуального розвитку дитини, формування її психічного «Я».
Соціальний аспект – це нова вимога часу стосовно підготовки дитини до школи, спрямована на соціальний розвиток, що забезпечує життєздатність особистості у суспільстві.
Соціальний розвиток – це перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту шляхом залучення його до суспільно й особистісно значущої діяльності. По суті, це процес послідовного входження в соціальне середовище [9], його називають соціалізацією. Він передбачає формування у дитини здатності взаємодіяти з оточуючим середовищем і людьми в ході життєдіяльності. Поняття «соціалізація» вужче, ніж «соціальний розвиток». Воно означає включення до певної соціальної спільності, тобто становлення дитини як члена групи, а це не акцентує на індивідуальності. Згідно з концепцією А.Петровського, соціалізація особистості відбувається у три фази: адаптація, індивідуалізація та інтеграція. Тому необхідні пошуки умов і засобів соціального розвитку дітей та їх цілісного особистісного становлення. Г.Андрєєва вважає, що соціалізація є двобічним процесом. З одного боку, дитина засвоює соціальний досвід шляхом входження в соціум, а з іншого – активно відтворює його завдяки власній активній діяльності під час гри, праці, навчання. Психологічні основи соціального розвитку залежать від рис особистості, властивостей психіки і складають соціальний потенціал. У три роки дитина піднімається на свій перший щабель соціального розвитку, коли починає активно вступати у відносини з середовищем і оточуючими. У шість років вона починає орієнтувати свою діяльність на суспільні функції людей, норми і зміст їхньої поведінки, широке оцінювання соціальних зв’язків, унаслідок чого усвідомлює себе, потребу самореалізації. Відтак, соціальний розвиток набуває значимості для особистісного становлення дітей старшого дошкільного віку, потребує визначення шляхів його досягнення. Одним із них є послідовне і наступне включення дитини в соціальні взаємозв’язки, зокрема сім’ї, дошкільної установи і школи. На межі дошкільного і шкільного віку до соціальної зрілості відносять потребу дитини у спілкуванні з дорослими й однолітками, уміння підпорядковувати свою поведінку у відповідності до вимог інших.
У ході аналізу практичної реалізації фізичного, психологічного, соціального аспектів з’ясовано, що для формування цілісної особистості, її фізичного, психічного, соціального «Я» у процесі підготовки до школи необхідні певні умови. У зв’язку з цим слід зазначити, що педагогічний аспект підготовки дітей до школи є інтегруючим фактором забезпечення її мети, змісту, принципів, методів, форм організації та результатів.
Педагогічний аспект передбачає організацію особистісно орієнтованого процесу навчання і виховання на гуманістичних засадах за моделлю суб’єкт суб’єктної взаємодії. Розглянуті аспекти (фізичний, психологічний, соціальний) формування цілісної особистості передбачають створення також соціально-педагогічного середовища із залученням сім’ї, дошкільної установи і школи для забезпечення фізичної розвиненості кожної дитини; педагогічного діагностування з метою сприяння послідовному психічному розвиткові; наступності у діяльності сім’ї, дошкільної установи і школи для формування соціальної компетентності.
Отже, організація суб’єкт-суб’єктної взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи, забезпечення наступності у змісті взаємодії суб’єктів педагогічного процесу, запровадження педагогічного діагностування як основи особистісно орієнтованого підходу під час підготовки дітей до школи дасть можливість значно підвищити рівень підготовленості майбутніх першокласників, а саме забезпечити їхню життєву і соціальну компетентність.
Рекомендована література
1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. – 1999. - № 1. – С. 6-38.
2. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2000. - № 1. – С. 3-7.
3. Дошкольная педагогика. Учебное пособие для студентов / Под ред. Логиновой В.И., Саморуковой П.Г. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Просвещение, 1988. – 270 с.
4. Закон про дошкільну освіту // Урядовий кур’єр. – 2001. – 8 серпня. – C. 3-8.
5. Запорожец А.В. Интеллектуальная подготовка детей к школе // Дошкольное воспитание. – 1971. - № 8. – С. 30-34.
6. Кондрашова Л.В. Методика подготовки будущих учителей к педагогическому взаимодействию с учащимися. М.: Прометей, 1990. – 159с.
7. Концепція 12-річної загальної середньої освіти // Освіта України. – 2000. – 14 серпня. – С. 4.
8. Кононко О. Простір «Я»: реальність та життєва проблема // Дошкільне виховання. – 2001. - № 4. – С. 3-7.
9. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. – К.: Освіта, 1998. – 256 с.
10. Лаврентьєва Г. Готовність дитини до школи: складові успішного навчання
// Дошкільне виховання. – 2000. - № 9. – С. 3-5.
11. Савченко О.Я. Новий етап розвитку початкової школи // Дошкільне виховання. – 2001. - № 1. – С. 6-10.
12. Савченко О.Я. Альтернативні можливості початкової освіти // Початкова школа. – 1994. - № 5. – С. 5-8.
Пошук
Календар
« Червень 2025 » Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Архів записів
Друзі сайту
Пошук
Календар
| « Червень 2025 » | ||||||
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | ||||||
| 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |
| 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 |
| 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 |
| 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |
| 30 | ||||||
Архів записів
Друзі сайту